Vasyl Ryabchenko & Partners

Новини

Законопроект “Про медіа”: інформаційна безпека чи цензура?

“Право і справедливість полягають у тому, 
щоб кожний мав і робив своє так, аби ніхто
 не мав чужого і не позбавлявся свого”
Конфуцій

“Інформаційна безпека – одна з найважливіших 
функцій держави”
ст.17 Конституції України

“Права, свободи людини і громадянина та їх гарантії
визначають зміст і спрямованість діяльності держави”
ст. 3 Конституції України


Українське суспільство активно обговорює положення Законопроекту № 2693 («Про медіа») зареєстрованого Верховною Радою України 27 грудня 2019 року який нещодавно пройшов розгляд у Комітетах ВРУ  та очікує розгляду.

Проект закону направлений на врегулювання «нових медіа», які не охоплюються «класичним» супутниковим або кабельним телебаченням, такими вважають інтернет-телебачення, відео на замовлення і платформ спільного доступу до інформації.

Тим не менш, ключова роль відведена питанням функціонування Наглядової Ради, визначення суб’єктів, які підлягають обов’язковому ліцензуванню та встановлення «фільтрів» стосовно поширення матеріалів, які містять інформацію про збройну агресію. Вважаємо за доцільне звернути увагу на наступні моменти:

Законопроектом визначається статус Національної Ради (Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення) як незалежного, постійно діючого колегіального державного органу, що діє на підставі Конституції України, законів України і здійснює державне регулювання, нагляд і контроль у сфері медіа.

Також визначається, що Національна Рада отримує право визначати осіб, які створюють загрозу національному медіа-простору України (ст. 124 законопроекту). При цьому передбачається, що до Переліку таких осіб включається особа, якщо відкрито кримінальне провадження щодо вчинення ними злочинів проти основ національної безпеки, злочинів проти миру, людства та міжнародного правопорядку. Зазначимо, що відкриття кримінального провадження по своїй суті є стадією кримінального процесу, проте не фактом доведеності вини особи.

Зауваження викликає і норма ч. 3 ст. 73 проекту щодо можливості висунення кандидатур на посаду члена Національної ради, оскільки незрозуміло, хто саме зобов’язаний висувати дані кандидатури.

Дискусійними є положення ч. 3 ст. 71 законопроекту щодо можливості виконання обов’язків членом (членами) Національної ради до дня призначення нового члена (членів), оскільки таким чином закладається підґрунтя для невизначеного строку продовження повноважень. 

Звертаємо увагу, що на відміну від чинного Закону України  «Про Національну раду з питань телебачення та радіомовлення» (п. 9 ч. 1 ст. 8) у законопроекті відсутня підстава звільнення члена Національної ради з ініціативи суб’єкта призначення за результатами розгляду звіту Національної ради.

Новелою законопроекту є створення конкурсної комісії Президентом України для проведення відбору кандидатів на посаду члена (членів) Національної ради (ч. 1 ст. 75). Проте у зв’язку з цим нововведенням необхідно зазначити, що призначення члена Національної ради – особи з числа кандидатів, відібраних конкурсною комісією (ч. 4 ст. 75), обмежує конституційне право Президента України на призначення членів Національної ради (пункт 13 ст. 106 Конституції України), оскільки за такого нормативного регулювання Президент України обмежений рішенням конкурсної комісії по відбору членів, а не приймає самостійного рішення.

Також, викликає сумнів регулювання дозволу виданого Національної Ради на тимчасове мовлення на позаконкурсних засадах та на безоплатній основі, який видається строком на 1 рік. Законопроектом не передбачається, скільки разів підряд може видаватись такий дозвіл. 

Щодо положень проекту, якими регулюється мова у сфері аудіовізуальних медіа та встановлюються квоти для програм, що транслюються державною мовою (ст. 41), звертаємо увагу на те, що у висновку Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) право № 960/2019 від 6-7 грудня 2019 року щодо Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» зазначається, що вимоги щодо квот програм обмежують право на свободу висловлювання (ст. 10 ECHR (Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 1950 р.)) та право осіб, які належать до етнічних, релігійних чи мовних меншин, користуватися власною культурою або користуватися власною мовою (ст. 27 ICCPR (Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 1966 р.)).

Передбачається створення системи мовлення громад, яка складається з мовлення територіальних громад та мовлення громад, що об’єднані спільним інтересом, не пов’язаним із місцем проживання членів громади (ч. 2 ст. 29). Оскільки громада не пов’язана з територіальною належністю її членів, то вбачається можливим поширення такого мовлення на всю територію України (при цьому використовуючи ліцензію на мовлення громад). 

Встановлення такого невизначеного правового режиму обумовить в подальшому ситуацію нечіткої правової регламентації, адже для мовлення громад передбачається проведення окремого конкурсу на отримання ліцензії на мовлення та, наприклад, зменшені розміри штрафів за порушення умов ліцензії (ст. 35).

Проект передбачає нову форму регулювання – спільне регулювання у сфері медіа та створення спеціального органу для здійснення такого регулювання – Громадська спілка ліцензіатів та реєстрантів, їхні галузеві об’єднання. 

Визначається, що предметом такого спільного регулювання є визначення вимог до поширення інформаціїрегулювання змісту, шляхом прийняття кодексів (правил) створення та поширення такої інформації. 

Окремим розділом законопроекту визначаються обмеження до поширеної інформації у частині відомостей пов’язаних зі збройною агресією. Так, зокрема, в медіа забороняється поширювати матеріали:

  1. популяризація/ пропаганда/ публічне заперечення :
  2. збройної агресії/ анексію України;
  3. виправдання або визнання правомірним дій держави-агресора/ органів влади/ посадовців. 
  • недостовірні матеріали про: 

державу – агресора/ органи влади/ посадовців, якщо наслідком цього є розпалювання ворожнечі/ ненависті/ заклики до насильницької зміни територіальної цілісності чи конституційного ладу;

  • програми та матеріали (крім інформаційних та інформаційно-аналітичних), серед учасників яких є особи, внесені до Переліку осіб, які створюють загрозу національному медіа-простору України, який затверджує Національна рада в порядку, визначеному Законом.  

Варто згадатищо згідно Законопроекту «Про протидію дезінформації», положення якого вже були презентовані Міністерством культури, молоді та спорту України, повторне поширення недостовірної інформації, яка підриває національну безпеку передбачає покарання у вигляді позбавлення волі від 2 -7 років. Суб’єктивний критерій щодо визначення характеру такої інформації покладається на спеціальну особу – Уповноваженого з питань дезінформації. 

Сподіваємось, що вищевказані законопроекти будуть належним чином проаналізовані Верховною Радою України . Адже не варто забувати, що критика та плюралізм є основами демократичного суспільства.

Зв’язатися з нами

Маєте питання або пропозиції, сконтактуйте з нами